З напівтемного офісного коридору спалах світла притягає магнітом. Відчуваєш себе метеликом, якого приманює барвисте сяйво квітки. Це – творча майстерня дизайну. Інший незвичний світ, неначе з казки «Аліса в задзеркаллі». Тільки замість Аліси – Ірина Науменко, приємна дівчина з добрими очима і привітною посмішкою.
– У Вас тут казково! І затишно, ніби вдома! – не приховую захвату.
– Моя справа – це мрія дитинства. Згадую себе маленькою: хотілося творити щось цікаве, повністю довіритися польотам фантазій, які не мають меж... Тому не дивно, що на всіх творчих шкільних олімпіадах та конкурсах брала участь.
– І перемагали?
– Так, це були прекрасні роки… Ніколи не забуду, як на шкільній лінійці мені подарували наручний годинник. Тоді, 1996 року, такий дарунок для семикласниці, справді, був дуже цінний. І я творила з великим бажанням. Оформлювала шкільні куточки до різних свят. Вкладала душу в писанки, шкрябанки, власноруч майструвала янголяток.
- Отже, з самого дитинства почали свій творчий шлях?
- Нещасний випадок змінив усі життєві плани. В одинадцятому класі потрапила в аварію. На лікування потрібні були значні кошти. Мрія про мистецьку освіту тоді взялася димом. Ще й знайомі поговорювали: щоб у такий виш вступити, треба «продати двох корів». А що робити? Довелося стати бухгалтером.
– Але творча іскорка в душі не погасла?
– Згадую слова з української пісні: «Без мрії не можна жити, не можна нікого любить». Удома було безліч часу для улюбленої справи: шила, кроїла, в’язала, освоїла техніку ошибана (це різновид флористики, виготовлення картин з природних матеріалів – листя, квітів, пуху). Потяг до творчості ніколи не згасав. Пам’ятаю, дізналася про програму «Photoshop». Було дуже цікаво спробувати себе: брала блокнот, ручку, читала текстові уроки і записувала кожне поєднання клавіш. І шалене бажання перемогло. Один момент змінив моє життя: знайомий запропонував попрацювати дизайнером у їхній майстерні. Відтоді на роботу не ходила – літала!
– Ви нарешті відчули себе щасливою?
– Згодом я захотіла створити щось своє, відкрити власну студію дизайну. Поміркувала, подумала: а чому б ні? Є клієнтська база, досвід роботи, я цю справу обожнюю. Вірила, що все буде добре. Коли купувала для студії нові меблі, вирішила: мають бути обов’язково білі. Це колір нового життя, чистого аркуша. Тепер і навички бухгалтера знадобилися: будь-який досвід в житті не минає даремно.
– Яке життєве кредо варто пам’ятати в переломні моменти?
– Якщо є мрія, то до неї треба йти, не боятися нового, дослухатися до поклику серця. Необхідно працювати, викладатися на повну і ніколи не здаватися. Кожен сам створює власну реальність та майбутнє.
Після розмови вже трохи по-іншому оглядаю світлу кімнату, де нескінченне різнобарв’я фарб, кольорів, текстур, квітів, ідей. Життя кожному дарує шанс, варто тільки наважитися ним скористатися, зробити крок назустріч мрії.